Народився 24 грудня 1993 року в місті Середина-Буда Сумської області у багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. Олександр був старшим сином, турботливим братом і опорою для своєї родини.
Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі № 2, де здобув неповну середню освіту. Після закінчення 9 класу вступив до Сумського національного аграрного університету, де навчався за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» та здобув кваліфікацію техніка-механіка сільськогосподарського виробництва.
Ще зі шкільних років Олександр захоплювався футболом. У дорослому житті любив активний відпочинок, цінував спілкування з друзями та рідними, завжди залишався відкритою і щирою людиною.
Після завершення навчання працював механіком в агрофірмі. Згодом переїхав до Києва, де працював інструктором з водіння в автошколі. Олександр був не лише хорошим фахівцем, а й людиною, якій довіряли та на яку могли покластися.
Найбільшим щастям у його житті була донечка, якій було шість років. Він дуже любив свою дитину, пишався нею, турбувався про неї та мріяв бачити, як вона росте, дорослішає і здійснює свої мрії.
Олександра згадують як працьовитого, товариського, доброго, цілеспрямованого, мужнього, справедливого та відповідального чоловіка. Він був відвертим і водночас стриманим, чуйним, щирим і наполегливим. Завжди був готовий першим прийти на допомогу, не залишав близьких та друзів у біді.
Олександр мав багато друзів, умів підтримати, розрадити та створити навколо себе теплу атмосферу. Був душею компанії – завжди усміхнений, доброзичливий і щирий. За ці якості його любили та поважали рідні, друзі, колеги й усі, хто особисто його знав.
29 травня 2025 року Олександр був призваний на військову службу. Мав військове звання солдата та обіймав посаду старшого водія у складі 32-ї окремої механізованої «Сталева» бригади Збройних Сил України.
Він свідомо став на захист України, розуміючи відповідальність перед своєю родиною, побратимами та Батьківщиною. Його слова: «Якщо я не піду, другий, третій не піде… Нікому буде воювати та захищати Батьківщину» — стали свідченням його громадянської позиції та готовності виконати свій обов’язок. Воював на Донецькому напрямку, мужньо виконуючи бойові завдання та захищаючи Україну.
З 22 серпня 2025 року Олександр вважався безвісти зниклим. Увесь цей час родина жила надією, чекала на звістку, вірила, що він повернеться додому — до батьків, братів і сестри, до своєї маленької донечки.
Але страшна звістка назавжди змінила життя його близьких. Олександр загинув 22 серпня 2025 року в районі населеного пункту Леонтовичі Донецької області, захищаючи Україну.
Він повертається додому на щиті — назавжди Героєм.
Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про Героя житиме у серцях тих, хто його любив і знав. У пам’яті рідних він назавжди залишиться люблячим батьком, турботливим братом, надійним другом, щирою та доброю людиною, яка завжди була готова прийти на допомогу.
Олександр Жидков віддав найдорожче — своє життя — за свободу та майбутнє України.
Світла пам’ять Герою!
Вічна шана та вдячність Захиснику України…
Низький уклін за мужність, відвагу і чин, який назавжди залишиться в історії рідного краю та нашої держави.