ІСТОРІЯ ШОСТКИНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: НОВЕ БАЧЕННЯ
Шосткинська громада – історична і культурна перлина Полісся, розташована на самій півночі України, органічно поєднує багатовікову спадщину та сучасний розвиток.
Шостка – ЦЕНТР громади та району Сумщини з конкурентним економічним простором, який забезпечує адміністративними, культурними, освітніми, лікувально – діагностичними, соціальними, транспортними послугами жителів північних громад Сумської та Чернігівської областей.
Завдяки успішній децентралізації Шосткинська громада об’єднала 38 населених пунктів, утворивши регіональний центр із 17 старостинськими округами. Це приклад ефективного управління, що демонструє, як історія може стати фундаментом для сучасних досягнень.
Громада комбінує в собі комфорт та унікальність, створену протягом віків не лише людиною, а й самою природою. Відома неповторними ландшафтами та культурними об’єктами, має власну унікальну історію!
У доісторичний час мальовничі Деснянські луки, багаті на дикого звіра та мамонтів, привабили до себе перших мисливців доби палеоліту. На околицях міста археологами знайдені кремнієві знаряддя праці, пов’язані з Мезенською стоянкою на березі Десни – найдавнішим поселенням людей на території Сумщини, яким близько 15 тис. років. Залишки цих поселень й досі знаходять на берегах річок: Шостка, Осота, Івотка, в селах Тиманівка, Вовна, Дібрівка, Івот, Пирогівка, Бензики. Значно більше пам’яток з життя людини залишили по собі мисливці доби неоліту.
На той час на наших землях була поширеною ямково-гребінцева археологічна культура. Стоянки цього періоду було знайдено біля сіл Ображіївка, Бирине, Очкине.
У бронзову добу, близько 4 тисяч років тому (а пізніше й у скіфські часи) природні острівці родючих чорноземів деснянських земель на території сучасних сіл Клишки, Собич та Глазове стали привабливими для перших землеробів і скотарів середньодніпровської археологічної культури — нащадків трипільських племен.
Як свідчать археологічні розвідки, осередком розселення землеробів по річці Івотка було урочище на півночі від сучасної Шостки. Тут вони оселилися, обробляли землю, вирощували пшеницю, ячмінь та інші відомі людству зі стародавніх часів зернові культури.
У IХ столітті розвиток землеробства розпочався після освоєння берегів Десни слов’янськими племенами сіверян, про що свідчать знайдені поселення на лівому березі річки Шостка – на чорноземах сіл Богданка та Богданівка. Чим далі на схід від Десни, тим щільнішими були сіверські поселення і тим більше площі родючих земель вони займали. Приклад тому – нововиявлене поселення між селами Шкирманівка та Миронівка.
Основним осередком сіверян на лівобережжі Десни є Вороніж, згаданий у Літописному Воронежі за 1177 рік. Взагалі на берегах річки Осоти археологи відкрили найбільшу кількість курганів сіверян, починаючи від її витоків на хуторі Куліша до села Лушники. Усі поселення на цій річці (Вороніж, Клишки, Чапліївка, Лушники, Собич ) відносять до згаданої історичної доби.
Відомі славетні події часів Новгород-Сіверського князівства, до якого входила територія нашої громади. Звитяжний похід князя Ігоря на половців описаний в «Слові о полку Ігоревім» – пам’ятці українського письменства, героїчній поемі кінця ХІІ сторіччя.
Бурхливий розвиток нинішньої території Шосткинської громади розпочався після звільнення поляками західної частини Сіверщини з-під влади Московії в 1618-1632 роках. Тоді й було засновано село Локотки. За часів гетьмана Богдана Хмельницького (1648-1657) село Локотки стало козацьким поселенням з визначеними межами земель. У цей період відбулося заснування сіл Ображіївка, Макове, Ковтунове, Каліївка.
У письмових згадках 1670 року універсалом Івана Самойловича «Стецькови Бугаєнкови, жителю села Локотки, позволил на ріке Шустце, … млин збудувати».
У 1688 році отримав універсал гетьмана Івана Мазепи протопіп Йосип Лазаревич «на речку Шостка … млин фундовати».
Наприкінці 1690-х років на землях села Локотки виникла слобідка Гамаліївка, яка належала генеральному осавулові Гамалію. На лівому березі річки Шостка, поблизу криниці живої джерельної води, його син Антон Гамалія заклав Харлампіївську церкву, біля якої невдовзі виникла дівоча духовна обитель.
Значущі для України події відбулися на нашій території після 1708 року. Зовсім поруч на берегах Десни, в Дегтярівській церкві Іваном Мазепою було підписано військово-політичну угоду зі шведським королем Карлом ХII та засвідчено перед Всевишнім чистоту помислів. Тоді Іван Мазепа направив листа стародубському полковнику Івану Скоропадському про необхідність визвольної акції, спрямованої проти Москви.
У цьому ж році Антон Гамалія разом з гетьманом Іваном Мазепою, заради звільнення України від Московії, долучився до війська шведського короля (за що пізніше був позбавлений слобідки і відправлений на заслання до Сибіру).
Згодом Гамаліївка дісталася гетьману Івану Скоропадському, який у 1714 році розпочав зводити на місці Харлампіївської обителі великий дівочий монастир, де і сам у 1722 році знайшов вічний спочинок у склепі Харлампіївської церкви. Невдовзі поряд з ним були поховані його дружина Анастасія та донька Уляна.
У 1739 році універсалом гетьмана Апостола греблю з млином на річці Шостка передали Воронізькій сотні Ніжинського полку для створення порохового заводу. Порохівниця мала забезпечити порохом всі 10 козацьких полків Лівобережної України – гетьманщини.
Згодом при цьому млині було зроблено ступник для 48 порохових ступ, які видавали 20 пудів пороху на добу.
У 1742 році на лівому березі Шостки завод займав територію 75 га землі, яка забезпечувала розвиток заводського поселення та його вулиць.
За часів гетьмана Кирила Розумовського завод працював як Гетьманський Шосткинський пороховий завод.
У 1785 році на приватні пожертвування робітників та службовців було збудовано церкву Різдва Христового, яка збереглася і донині.
У 1819 році неподалік Шостки народився відомий діяч українського національного відродження Пантелеймон Куліш – автор «кулішівки», яка є основою сучасного українського правопису, перекладач Біблії, автор першого історичного роману «Чорна рада».
Видатна українська письменниця Марко Вовчок неодноразово відвідувала Шостку під час роботи над твором «Інститутка». Обожнюючи українську мову та фольклор, вона із задоволенням слухала ряджених хлопців та дівчат у різдвяні вечори.
У період 1879-1880 років у місті було відкрито технічну школу, почав працювати телефон, з’явилася електроенергія, перші парові машини та французькі, італійські, німецькі автомобілі. Було прокладено залізницю, складений перший план забудови міста.
По території бурхливо пронеслися події 1917-1920 років. Влада змінювалася декілька разів.
Шосткинці мужньо захищали рідне місто від нападу петроградських загонів Особливої армії (тих більшовицьких військ, які 29 січня 1918 року розстріляли київських студентів та гімназистів під Крутами).
Робітники відбили напади більшовиків. Їм вдалося вивести з ладу ворожий потяг та броньовик, збити аероплан. Ціною свого життя повстанці зберегли пороховий завод для України. 12 захисникам, які загинули у цій битві, встановлений пам’ятник у парку Свободи.
У 1920 році в селі Ображіївка народився найбільш результативний пілот Другої світової війни Іван Кожедуб.
Технічне училище було перетворено на хіміко-технологічний технікум. У заклад зараховано більше 250 студентів, які почали навчатися за програмою інженерів та по закінченню отримували спеціальність інженера-хіміка, хіміка-аналітика. Пізніше технікум перейменований на хіміко-технологічний інститут з 2-ма – факультетами: хіміко-технологічний та механічний, де загалом здобували знання 800 студентів.
У 1928 році було укладено договір з французькою фірмою «Люм’єр» про будівництво фабрики кіноплівки. Через декілька років у місті запрацювало підприємство з виробництва кінофотоплівки «Свема», яке згодом вже випускало магнітну та технічну плівку.
З 1930 року Шостка підпорядковувалася Києву, а з 1932 року – увійшла до складу новоутвореної Київської області.
У 1933 році відкритий палац культури (нині Центр естетичного виховання по вулиці Свободи), найбільший на півночі України за розмірами. Зала на 770 місць, завдяки механізованій сцені, могла функціонувати як театральна, так і оперна. Серед унікальних особливостей – циліндрична вежа, яку використовували в якості парашутної, що було на той час модним та поширеним.
З перших місяців Другої світової війни шосткинські підприємства перебудували свою роботу для потреб фронту. Щойно виготовлену на підприємствах продукцію (часто навіть літаками, які безпосередньо прибували до Шостки) відправляли на фронт. Пізніше основні виробництва своєчасно були евакуйовані на більш безпечні території.
У серпні 1941 року фашисти захопили міст через Десну в Новгород-Сіверському. Організувати оборону вдалося по річці Есмань, разом з бійцями Сумської 293-ї стрілецької дивізії та 28-го мотострілецького полку оперативних військ. Героїчний супротив протягом декількох днів врятував від повного оточення наші війська під Києвом. У період окупації шосткинці відважно боролися і в партизанських загонах Сидора Ковпака.
У вересні 1943 року місто було визволено від окупантів, які не тільки зруйнували його, а й вивезли багато мирного населення та цінного майна.
За короткий термін вдалося відновити економіку і соціальну сферу, використовуючи більш сучасні на той період технології.
У 1983 році затверджений новий Генеральний план розбудови міста з проспектами та лінійними вулицями, згідно з яким були зведені перші дев’ятиповерхові та чотирнадцятиповерховий будинки.
Тривалий час одним з основних підприємств світового рівня було Шосткинське виробниче об’єднання «Свема», яке випускало кіно-, фото- і магнітну плівку для багатьох країн світу.
Місто активно увійшло у етап перебудови. Технологічно застарілі підприємства були реорганізовані у сучасні малі виробництва, відроджувалися об’єкти соціальної та культурної галузі.
У 1989 році був побудований громадський центр «Молодіжний», де розміщувалися спортивні зали, комп’ютерний клуб, дискотека, кав’ярня та інші приміщення.
У 2001 році відновив свою діяльність Шосткинський інститут, як відокремлений структурний підрозділ Сумського державного університету,
Запуск у 2004 році регіональних експресів «Київ – Шостка» значно розширив можливості у галузях освіти, охорони здоров’я, туризму та працевлаштування. Залізнична станція «Шостка» стала важливим транспортним хабом для півночі Сумської та Чернігівської областей. Щорічно більше 100 тисяч пасажирів користуються залізничним транспортом.
У 2005 році, після масштабної реконструкції, розпочав роботу Шосткинський плавальний басейн – місце для оздоровлення людей усіх вікових категорій та проведення спортивних змагань.
Відкрито відділення Шосткинського державного краєзнавчого музею “Музей
І. Кожедуба”.
У 2006 році відкрито Музей Пантелеймона Куліша та започатковано Кулішеві читання, які проводяться у Гуковому хуторі на місці родинної садиби письменника.
У 2014 році український Фонд інвестування зареєстрував індустріальний парк «Свема» з 30-ма компаніями -супутниками На території парку, вперше в Україні, застосовано світову практику Стенфордського університету у вигляді моделі «потрійної спіралі», яка об’єднує науку, виробництво та владу.
Шосткинщина багата на культурні об’єкти, які відображають історію, традиції та духовне життя регіону.
У 2015 році у рамках німецько-українського проєкту «Забуті жертви» створений меморіально-освітній комплекс «Родинна пам’ять».
У 2016 році відкрито АРТ-центр – простір для проведення виставок, презентацій, творчих зустрічей. Тут зберігається колекція картин, подарованих місту народним художником України Віктором Ковтуном.
У 2019 році запрацювали Co-working та кінозал Cinema-центр , створені на основі сучасних передових технологій.
Після реконструкції відкритий сучасний Wedding-центр.
У 2023 році розпочало роботу ще одне відділення краєзначого музею UNITY-центр.
Шосткинська територіальна громада – справжній скарб для туристів. Місце, яке надихає, дає можливості та перспективи.
Велика кількість природних зелених зон, річка Десна, заплавні озера роблять її гармонійним місцем для відпочинку. Це простір з унікальним поєднанням традицій і сучасності, де кожен знайде натхнення і комфорт.
На території Собицького лісництва розташований об’єкт природно-заповідного фонду – лісовий заказник «Урочище Великий Бір», поблизу села Собичеве облаштовується гідрологічний заказник «Понурка».
На берегах Десни та її притоків біля села Пирогівка створюються сучасні курортно – рекреаційні зони.
Оприлюднено 18.02.25