Юрій Олександрович Авдасьов народився 16 травня 1957 року на Сумщині. Його життя, як і життя тисяч інших українців, назавжди змінила аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Уже через кілька місяців після катастрофи він став одним із тих, хто взяв на себе найнебезпечнішу роботу – ліквідацію її наслідків.
З 23 серпня по 15 жовтня 1986 року Юрій Авдасьов виконував завдання у складі Донецького полку цивільного захисту. Він був командиром взводу радіохімічної розвідки – підрозділу, від якого залежала безпека інших ліквідаторів.
«Задачею підрозділу було виявлення «очагів» випромінювання радіаційного потоку для їх подальшого усунення», – згадує він.
Його підрозділ працював там, де рівень небезпеки був найвищим. Вони визначали радіаційне забруднення на території зруйнованого енергоблоку, а також у Прип’яті – місті, яке стало символом трагедії.
За допомогою спеціальних приладів ліквідатори фіксували рівень випромінювання – від мінімального до критично високого. Саме ці дані дозволяли розрахувати, скільки часу можуть працювати інші підрозділи без загрози для життя.
«В обов’язки підрозділу входило визначення доз випромінювання на визначеній дільниці з метою визначення часу роботи особового складу», – розповідає Юрій Авдасьов.
Попри невелику чисельність, взвод діяв чітко й злагоджено. У тих умовах це було не просто питання ефективності – це було питання виживання.
«Наш підрозділ був малочисельним, але надзвичайно злагоджений, що сприяло моральній підтримці один одного», – згадує він.
Після кожного виїзду на об’єкти ліквідатори проходили обов’язкову санітарну обробку – душ і повну зміну одягу. Це була одна з небагатьох можливостей зменшити вплив радіації.
Картини, які вони бачили, назавжди залишилися в пам’яті. Зокрема – так званий «Рудий ліс», де хвойні дерева після опромінення змінили свій колір.
«Після вибухів на Чорнобильській АЕС велика ділянка хвойного лісу пожовкла, за що була названа «Рижий ліс», – пригадує ліквідатор.
Та попри всі ризики й небезпеки, головним залишалося усвідомлення відповідальності.
«Всі ми розуміли надзвичайну важливість виконуваних робіт та відповідальність, що лежала на нас».
Ця історія – про людей, які виконували свій обов’язок без гучних слів і без права на помилку. Їхній внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – неоціненний.