Ветерани – це, з одного боку, найбільш шанована частина нашого суспільства, які з героїзмом боролись за нашу Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни і відновлювали її з руїн у післявоєнні часи, закладаючи потужний економічний фундамент на майбутнє. А з іншого боку – це люди похилого віку, яки потребують нашої постійної уваги і піклування.
Започаткований чверть століття тому ветеранський рух впродовж останніх років набув значної позитивної динаміки і може вважатися ознакою формування в нашій державі громадянського суспільства європейського типу.
Організації ветеранів беруть активну участь у державотворенні та суспільному житті країни, проводять виховну та патріотичну роботу, розвивають волонтерський рух, допомагають тим, хто цього потребує.
Готовність ветеранських організацій відстоювати права пенсіонерів у тісній співпраці з державними структурами заслуговує на найвищу оцінку.
Держава і Президент України особисто підтримували й надалі будуть підтримувати всі добрі починання ветеранських організацій і робити все, щоб українські ветерани відчували постійну допомогу влади.
І конструктивна співпраця ветеранських організацій та влади у реалізації проголошених Президентом України нових соціальних ініціатив сприятиме підвищенню стандартів життя наших громадян.
Так зокрема:
Підвищиться розмір виплат до 9 Травня для учасників Великої Вітчизняної війни.
Постановою Кабінету Міністрів України установлено, що виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і „Про жертви нацистських переслідувань”, здійснюватиметься у таких розмірах:
1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин (5,2 тис. осіб):
Відповідно до нових соціальних ініціатив Президента України у 2012 році радикально збільшується розмір одноразової допомоги до Дня Перемоги для інвалідів війни І групи –- з 1200 до 2200 грн., на 1000 грн.;
ІІ групи – з 1020 до 1920 грн., на 900 грн.;
ІІІ групи – з 920 до 1720 грн., на 800 гривень.
2) учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 675 гривень;
3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 1200 гривень;
4) членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 340 гривень;
5) учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога – 125 гривень.
З метою врегулювання механізму виплати у 2012 році разової грошової допомоги до 5 травня на виконання доручення Прем’єр-міністра України М.Я.Азарова центральні органи виконавчої влади відповідальні за організацію виплати цієї допомоги, Пенсійний фонд України, до 2 квітня цього року подали місцевим органам праці та соціального захисту населення списки осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги.
Орієнтовно 62,5 тис. осіб будуть мати право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, на це передбачено кошти в сумі 18,7 млн. гривень.
Мають змінитися підходи до роботи соціальних служб на селі, запровадження виїзних соціальних офісів.
На сьогодні в області діють 25 територіальних центрів соціального обслуговування, із них 18 у сільській місцевості та 7 – у містах. В структурі територіальних центрів у 2011 році діяли 84 відділення, із них 33 відділення соціальної допомоги вдома, 18 відділень соціально-побутової адаптації, 2 відділення соціально-медичних послуг, 2 стаціонарних відділення для постійного проживання, 24 відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги та 5 інших відділень (4 відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів, 1 служба „соціального таксі”), в яких надається понад 50 видів різних соціальних послуг 34,2 тис. непрацездатним громадянам, із них на дому обслуговується 16,8 тис. чоловік. Це становить відповідно 85% та 77,4% від потреби. Зазначені показники знаходяться на рівні показників минулого року та середніх по Україні.
Територіальними центрами соціального обслуговування надані соціальні послуги 27,5 тис. громадянам похилого віку, із яких 13,3 тис. ветеранів війни та членів сімей загиблих, у тому числі 947 інвалідам війни, 10,4 тис. дітям війни.
За ініціативи Сумської обласної державної адміністрації з метою впровадження нових видів соціальних послуг та інноваційних моделей соціальної роботи в структурі територіальних центрів соціального обслуговування з 2008 року започатковано надання соціально-побутових послуг, а саме: прання білизни (машинне прання та сушка); послуги взуттьовика, перукаря; по здійсненню профілактичних та санітарно-гігієнічних заходів за місцем проживання (перебування); дрібний ремонт одягу, побутової техніки; послуги різноробочого. З метою наближення послуг до отримувачив також запроваджена робота виїзних бригад по наданню соціально-побутових, соціально-медичних послуг. Здійснюються виїзди у села лікаря-терапевта, взуттєвика, перукаря, швачки, соціального робітника, надаються послуги з прання білизни. Запроваджено надання послуги з вимірювання рівня цукру в крові. Одиноким підопічним територіальних центрів зазначені послуги надаються безкоштовно.
У 2011 році скористалися платними послугами 6874 осіб, надано
75,4 тис. послуг. Сума коштів, що надійшла у 2011 році від отримувачів платних соціальних послуг становила (при низьких цінах)
797 тис. гривень (2010 рік – 410,5 тис. гривень). Найбільшим попитом користуються перукарські послуги (3174 особи на 120,8 тис. гривень); ведення домашнього господарства (1245 осіб на 249,9 тис. гривень); придбання і доставка продовольчих, промислових та господарських товарів, медикаментів (616 осіб на 196,8 тис. гривень), з прання білизни та одягу (1355 осіб на 46,4 тис. гривень), пошиття і ремонт одяг та взуття (873 особи на
37,2 тис. гривень), здійснення профілактичних та санітарно-гігієнічних заходів за місцем проживання (534 особи на 19,03 тис. гривень).
З 2010 року у селищах міського типу Недригайлів та Липова Долина для покращення якості життя людей похилого віку, осіб з обмеженими фізичними можливостями відкрито центри соціальної активності для людей похилого віку. Користуються цими послугами до однієї тисячі громадян. На базі центрів функціонують гуртки за інтересами різного спрямування: декоративно-ужиткового, туристично-краєзнавчого, художньо-естетичного, оздоровчо-спортивного, комп’ютерної грамотності. Є кімнати медичних працівників, де можна отримати кваліфіковану медичну консультацію, сенсорні кімнати для психологічного розвантаження.
У 2011 році на базі відділень територіальних центрів соціального обслуговування міст Глухів, Шостка, Суми працюють Університети третього віку (факультети: краєзнавчий, здорового способу життя, соціально-побутової адаптації, інформаційно-комунікативних технологій, літератури та мистецтва, економічно-правовий, православний). Реалізується право громадян похилого віку на соціальну адаптацію у поєднанні з навчанням, задоволенні потреб громадян у розвитку їх соціальної, творчої активності та участі в суспільному житті міста. Робота Університету побудована на волонтерському принципі. Зазначеними послугами скористалися 284 особи. У районах і містах Сумської області продовжується організаційна робота щодо впровадження соціально-педагогічної послуги „Університет третього віку”. У 2012 році Університети третього віку розпочали роботу у Путивльському районі та місті Охтирка.
До проекту підготовлених обласних Заходів із розвитку системи надання соціальних послуг внесено питання забезпечення доступності соціальних послуг, розширити їх спектр шляхом запровадження мультидисциплінарного підходу у наданні соціальних послуг. Мультидисциплінарний підхід забезпечується наданням комплексу соціальних послуг мультидисциплінарними командами, до складу яких включаються не менше трьох осіб з числа таких працівників територіального центру: соціальний працівник, соціальний робітник, медичний працівник, юрисконсульт, психолог, сестра медична з масажу, лікувальної фізкультури, перукар, швачка, взуттьовик з ремонту взуття тощо.
З метою підвищення ефективності системи надання громадянам соціальної підтримки планується створення в майбутньому „Мобільних соціальних офісів”.
„Мобільний соціальний офіс” створюватиметься при місцевому управлінні праці та соціального захисту населення на підставі відповідного рішення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування для здійснення виїзного обслуговування населення та безпосередньо підпорядковується начальнику Управління.
Основними завданнями „мобільного соціального офісу” є:
– забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики соціального захисту населення;
– суттєве покращення соціального обслуговування та надання соціальної підтримки населенню шляхом обслуговування безпосередньо за місцем проживання;
– підвищення рівня інформованості населення про заходи соціального захисту, які передбачені діючим законодавством;
– сприяння ефективному “зворотному зв’язку” органів соціального захисту з населенням для оперативного реагування та задоволення актуальних потреб.
„Мобільний соціальний офіс” здійснюватиме діяльність шляхом проведення прийому населення фахівцями відповідних підрозділів Управління безпосередньо за місцем проживання.
Пільги мають бути грошовими, адресними, справедливими, задля уникнення соціального розшарування.
В основі цих ініціатив – адресність, справедливість та інтереси кожної людини.
За радянських часів пільги були частиною розподільного механізму, який, при зрівняльному підході до оплати праці, забезпечував, тим не менш, нерівність у доступі до матеріальних благ.
Однак протягом ХХ століття функції пільг трансформувалися:
– у 1920-1940-х роках пільга була формою визнання та соціальної нагородою за заслуги перед Вітчизною;
– у 1950-1980-х роках пільга виступала інструментом диференціювання доступу різних категорій населення до соціальних благ при вирівнюючій функції заробітної плати.
В цілому ці функції забезпечували диференціацію в рамках суспільства, яке декларує загальну рівність у доступі до матеріальних благ, причому механізми диференціації в основному мали прихований (тіньовий) характер і концентрувалися в сфері розподілу житла, забезпечення доступу до якісних послуг (медичних, санаторно-курортних, транспортних та ін.). В результаті фінансування даного напрямку соціальної підтримки було непрозорим і забезпечувало підтримку найбільш забезпеченої частини суспільства.
У перші роки становлення ринкових відносин, що супроводжувалися різким зниженням реальної заробітної плати і пенсій, пільги стали використовувати як інструмент підтримки рівня і якості життя більшості населення. Верховна Рада прийняла безліч законодавчих актів, які передбачають пільги на оплату ліків, транспорту, житлово-комунальних та інших послуг для цілого ряду категорій громадян, при цьому законодавчі ініціативи процентів на 70 не були забезпечені відповідними фінансовими ресурсами. В результаті окремі програми не фінансувалися взагалі, а по ряду з них фінансування не перевищувало 50% (транспортні послуги, ліки). На ринку пільгових товарів і послуг склалася наступна ситуація: деякі пільги стали дефіцитними (наприклад, пільги на ліки та санаторно-курортне лікування), а за пільгами, для яких був характерний розрив схем платежу і споживання (пільги на транспорт, ЖКП), почала накопичуватися заборгованість державного бюджету перед підприємствами, що надають ці види соціальної допомоги. Сектор міської інфраструктури опинився в кризовому стані.
Сьогодні багато говорять про монетизацію пільг. Люди бояться, що їх позбавлять навіть нинішніх преференцій. Невже бідні стануть ще більш незахищеними? Треба дуже обережно ставитися до ідеї тотальної монетизації пільг. Набагато привабливішою видається ідея підвищення адресності. І це є саме той напрямок, в якому ми рухаємося. Нині Мінсоцполітики проводить ревізію всіх пільг, необхідно ще раз детально проаналізувати, хто з пільговиків потребує соціального захисту, а хто – у змозі дати собі раду сам, оскільки його статки є доволі високими.
У нашій країні громадянин, отримавши пільговий статус, використовує його незалежно від свого доходу та матеріального стану. Відсутня будь-яка різниця між пільговиком, який має доходи у вигляді заробітної плати чи пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів, і пільговиком, розмір доходів якого не набагато більший за прожитковий мінімум.
Добробут громадян не впливає на їхнє право користуватися державною підтримкою у вигляді пільг як на безкоштовний проїзд у транспорті загального користування, так і на пільги з оплати житлово-комунальних послуг.
Тим часом, у всіх розвинутих країнах система пільг побудована іншим чином: ті, хто має високий дохід, втрачають право користуватися системою пільг.
Необхідно спрямувати роботу таким чином, щоб забезпечити належними державними гарантіями в першу чергу людину, якій ці пільги справді потрібні.
Наведемо приклад, щоб пояснити різницю між монетизацією та адресністю соціальної допомоги. В одному з міст Дніпропетровської області був проведений пілотний проект обліку пільг на користування громадським транспортом. Маршрутки та автобуси були обладнані електронними пристроями, а всім пільговикам роздані електронні картки, котрими вони реєструвалися при вході. Виявилося, що розрахункова величина у
12 млн. гривень, котра до цього декларувалася місцевими перевізниками та виставлялася у вигляді рахунків місцевому бюджету нібито за перевезення пільговиків, є вдвічі завищеною. За перше півріччя, завдяки електронному обліку всіх поїздок ветеранів, пенсіонерів та інших категорій, що мають право на безкоштовний проїзд, вдалося „зчитати з карток” менше 3 млн. гривень. А вже в другому півріччі водії маршруток ледь не силою затягували до себе пенсіонерів, пропонуючи їх безкоштовно підвезти. І за підсумками року вони вийшли на 6 мільйонів гривень. При цьому все одно – економія становила 50%.
Така картина разюче відрізняється від більшості інших українських міст, де пенсіонерів та пільговиків часто не хочуть пускати до авто- та електротранспорту, мотивуючи тим, що грошей, котрі перевізники отримують від бюджету, недостатньо.
Це – яскравий приклад економії бюджетних коштів за рахунок підвищення адресності допомоги. А монетизація – це якби ми роздали всім пільговикам по 5 гривень на місяць до їх пенсій за віком чи по інвалідності. І лежачі хворі за місяць жодного разу не скористалися б послугами транспорту, а пенсіонерові, що працює чи їде щодня по продукти дві зупинки, їх просто не вистачило б. У результаті замість вдячності жителів міста, котру ми маємо сьогодні, навпаки – мали б чимало невдоволених.
Сьогодні у Мінсоцполітики створено комп’ютеризовану інформаційну систему „Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги” (ЄДАРП), яка підтримується в актуальному стані і забезпечує фактичний облік наданих пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, на придбання твердого палива і скрапленого газу.
На стадії завершення запровадження в промислову експлуатацію є Інформаційно-аналітична система соціального захисту населення, яка покликана забезпечити роботу наших управлінь в єдиному програмно-аналітичному просторі.
А щодо монетизації окремих видів пільг, то тут, необхідно діяти дуже обережно та зважено. Бо, адресність у більшості випадків є набагато кращою відповіддю для наших незахищених громадян.
Зареєстрований проект Закону України „Про електронну соціальну картку”, яким встановлюються правові та організаційні засади забезпечення прав громадян при наданні та отриманні пільг, послуг, виплат та інших соціальних гарантій з використанням електронних соціальних карток.
У наступних бюджетах посилювати соціальний захист ветеранів війни та праці, військових пенсіонерів.
Уряд України отримав також низку конкретних завдань, що стосуються стовідсоткового забезпечення інвалідів протезними виробами та інвалідними візками.
Закупівля технічних та інших засобів реабілітації для подальшого забезпечення ними інвалідів та інших категорій населення відбувалась виключно в межах бюджетної програми „Забезпечення окремих категорій населення України технічними та іншими засобами реабілітації” на відповідний бюджетний рік та розподілялась між регіонами згідно потреби, наданої управліннями праці та соціального захисту населення.
Потреба області на 2012 рік становить 6894 одиниці технічних засобів реабілітації, у тому числі 999 крісел колісних, 4205 засобів для ходіння.
З метою реалізації нових соціальних ініціатив Президента України В.Ф. Януковича до кінця 2012 року планується повне забезпечення всіх потребуючих інвалідів протезними виробами та кріслами колісними.
У 2012 році планується впровадження нового механізму забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, який наразі опрацьовується та погоджується з центральними органами виконавчої влади. В основу цього механізму покладено можливість самостійно обирати інвалідом підприємство, на якому в подальшому буде виготовлено технічний засіб реабілітації відповідно до вподобань інваліда, його індивідуальних потреб та медичного висновку.
Разом з тим, питання забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації знаходиться на постійному контролі Уряду та вишуковуються можливості для задоволення повної потреби в таких засобах.
У свою чергу Президент України переконаний, що і ветеранські організації на місцях мають здійснювати реальний громадський контроль за дотриманням законодавства, виконанням відповідних розпоряджень Президента та Уряду.
Проте, роль ветеранських організацій не можна зводити виключно до соціального захисту.
Окрім цього дуже важливого завдання, вважаємо за доцільне активне використання інтелектуального потенціалу ветеранів, накопиченого ними досвіду.
Необхідно активно долучати ветеранів до співпраці в дорадчих та консультативних органах, до участі в громадських слуханнях та обговоренні законопроектів та рішень Уряду, місцевих органів влади. Працюючи разом, ми досягнемо більшого.
Наша мета – приймати мудрі та виважені рішення, що сприяли б об’єднанню усіх громадян України навколо спільної історії та цінностей.
Маємо повернути втрачене в надзвичайно чутливому для суспільства питанні – збереженні народної пам’яті про подвиг мільйонів героїв, які віддали своє життя за мир і свободу.
Президентом України дано відповідні доручення щодо пошуку, дослідження і впорядкування місць поховань жертв війни та інших трагедій Українського народу, залучення до цієї роботи громадських організацій та молоді, забезпечення її плановості, неухильного додержання вимог законодавства. Сучасне та прийдешні покоління ніколи не повинні забувати, якою ціною було здобуто мир.
Співпраця ветеранських організацій та органів влади надасть нового імпульсу такій корисній і потрібній роботі, сприятиме подальшому єднанню усього ветеранського загалу, консолідації суспільства та будівництву нової, демократичної та процвітаючої України.